Лось, або лісова корова, плодиться здебільша по лісових просторах північної частини Батьківщини нашої - Радянського Союзу.
Забрідає він іноді і в центральну частину, доходить до Білорусії й до українського Полісся, але дуже й дуже рідко.
Одного разу зчинився був гвалт, що під Києвом, у Пущі-Водиці, бачили в лісі лося.
Зібралися місцеві охотники, позаряджали рушниці жаканівськими кулями, наздогнали того лося, оточили, - до нього, а він не дуже й тікає, а просто йде на мисливців і мукає...
Виявилося, що звичайнісінька собі корова, та до того ще й ялівка, в лісі заблукалася.
У Києві одного лося я сам бачив, але не цілого лося, а саму тільки голову, але про це трохи згодом.
Лось зветься ще "сохатим".
Чому він так зветься, я достеменно не знаю, але, очевидно, через те, щось колись, за давньої давнини, коли мамонтів у чотирьохлемішний плуг запрягали, то лосі тягали тільки соху.
Лось-звір дуже здоровий: дорослий самець важить іноді більше як тонну.
Отже, заполювати лося - не тільки гордість, а пудів з півсотні доброї гов'ядини (чи лосятини), не кажучи вже про шкуру, ратиці, хвіст і роги.
А роги в лося величезні та розложисті - гребінців із них можна наробити, ну, може, не вагон, а таки чималенько.
Полювати лося - річ дуже прибуткова, через те ми й узялися розповісти про спосіб цього полювання, хоч на Україні лосі й не плодяться.
А може, хто й зацікавиться, кине таке невигідне діло, як, приміром, завідувати продбазою чи продкрамницею, та й подасться у північні лісові простори:
- Подамся, - мовляв, - на лосів! І сам прогодуюсь, та й жінку з дітками забезпечу.
Для таких оце й пишеться.
Що треба для охоти на лося?
Перш за все, ясно, рушницю. Можна гвинтівку чи карабін, можна штуцера, можна й просту собі дубельтівку, але набої повинні бути з жаканівськими кулями. Шротом лося не звалиш.
Обов'язково - лижі, бо полюють лося взимку та ще тоді, коли сніг візьметься "настом", тобто вкриється такою собі, ніби крижаною, скоринкою. Лижі тоді не провалюються в сніг, а легко пливуть поверх снігу, - тією скоринкою-настом.
Харчів так місяців на два, бо полювання, як ви потім побачите, потребує чималого часу.
Величеньку діжку, щоб у ній можна було засолити пудів з п'ятдесят лосятини.
- Пудів з п'ять солі!
За наших часів уже треба брати і короткохвильову радіостанцію.
Та оце, мабуть, і все.
Зрозуміло, звичайно, що одягатись треба якнайтепліше: кожух, капелюха, тепла білизна, теплий костюм, а на ноги унти чи піми, прості повстяники навряд чи витримають такий похід.
Так ото зібрались і кажете дружині й дітям:
- До побачення! Вирушаю на лося!
З тим, значить, вантажитесь у вагон, і їдете на північ: можна в Архангельський край, можна й у Вологодську або Кіровську область.
До обласного центра ви не їдьте, бо в самім обласнім місті лосі не водяться, вони на периферії.
Краще всього висідати на якійсь невеличкій залізничній станції, серед дрімучого, безкрайого лісу,
Висіли.
Невже треба вас іще вчити й того, як приладити всі оті причандали: діжку, сіль, харчі і т. ін., щоб вони теж за вами їхали?
Зрозуміла річ, що на підводу тут розраховувати нема чого, отже, треба вміти змайструвати вузько-довгі саночки!
Сокиру, товариші, сокиру не забудьте! І потрібний метраж вірьовок! І гвіздки!
Обладнавши все як слід, надягайте лижі, запрягайтеся в саночки і на лижах весело і прудко вибігайте в ліс...
І біжіть собі на лижах: усе ліском, усе ліском.
Коли пощастить, то днів за два-три наткнетесь на лосячі сліди...
Тут уже вас захопить мисливське хвилювання і піднесення вашого мисливського духу, і ви покотите, покотите, покотите по лосячому сліду...
Чим далі будете бігти, ви помічатимете, що сліди все свіжішають, свіжішають, свіжішають...
Пильно вдивляйтеся вперед!
І ось через галявину, провалюючись у сніг і поклавши на спину свої величезні розложисті роги, важко мчить "сохатий".
Він почув вас, бо звір він дуже сторожкий і обережний, і коли за вітром, то він чує вашу присутність за кілька кілометрів.
Ви - за ним.
Лось біжить, пробиваючи своїм важким тілом наст і провалюючись у сніг аж по черево, а ви мчите легко й плавно, бо ви не такі важкі, як він, і ви ж на лижах, а він - босоніж, без лиж, бо на його чотири ратиці лиж іще не винайдено.
То нічого, що лось залишає вас позаду кілометрів на 15-20, ви з цього в розпуку не вдавайтеся, а весело й упевнено йдіть його слідами, бо перемога все'дно буде ваша!
А яка насолода бігти на лижах густим-прегустим лісом, що простягся ген-ген аж на тисячі кілометрів!!
Перескакують з гілки на гілку білочки, зривається з густої ялинки глухар, пищить рябчик, притулюючись до стовбура, щоб його непомітно було (мімікрія!), шарахається набік перелякана росомаха, щільніше пригортається з остраху до своєї лапи в барлозі ведмідь.
А навкруги казкові шати - сніговим шаром уквітчані віти дерев, а пеньки стоять з височенними на них сліпучо-білими шапками, мов зустрічають вас старовинні бояри у фантастичних володіннях царя Берендея.
Так і здається, що он з-поза того стовбура товстелезної смереки вийде ніжна Снігуронька й тихо-тихо привітає вас:
- Чолом тобі, охотничку-стрілочку! Ні пуху тобі ще й ні пір'ячка!
А ви мчите, а ви мчите, а за вами сани, а на санях діжка, і сокира, і вірьовка, і сіль...
Идет он густою тайгою,
Где пташки одни лишь поют.
Не всю путь до перемоги над лосем, певна річ, буде так весело, бо людина - є людина, отже й ви, розуміється, відчуєте через два-три тижні втому, але ж, я гадаю, що ви вже почуваєте, що й лось притомився, бо сліди його все глибші, все важчі.
Підбадьоріться, - ось-ось перемога!
Ви вже бачите, як перевтомлений звір хапає язиком сніг і все частіше, все частіше він його хапає. Тому доказ - довгуваті ямки обабіч лосьового сліду.
Щоправда, ви вже весь паруєте, як киплячий самовар, але то нічого: більше руху, більше енергії!
Вже недовго...
Днів через п'ять-шість ви вже наближаєтесь до лося, бо він уже не біжить, а тяжко йде, ступає.
За два-три дні він од вас не далі як на п'ятсот метрів!
Натисніть, голубе, натисніть!
Аж ось ви бачите, що звір упав. Потім підвівся, ступнув разів із десять і знову впав. Ще раз підвівся, двічі ступнув і впав.
Лежить!
Ви підбігаєте на лижах до нього і падаєте на звіра.
Звір тяжко дихає, і ви тяжко дихаєте.
Звір висолопив язика, і ви висолопили язика.
Отак звір і ви лежите днів зо два!
Але яка радість розтинає ваші груди! Бо ви зверху!
Приблизно днів через два звір тяжко підносить голову, повертає до вас свою вкрай стомлену морду!
- Стрілятимеш чи різатимеш? - питає.
- Почекай, дай трохи відсапну! Відсапуєтесь далі...
- Ну, що ж, - каже лось, - не хочеш убивати, почвалаю я далі: я звір, а ти мисливець, мені від тебе тікати треба!
- Та полеж, - кажете ви, - відпочину й застрелю!
- Ні, побіжу, - я гордий! Ізсунься з мене, бо я не встану!
Підвівся лось і почвалав.
Але він далеко не піде, - ноги вже йому не служать, і від смертельного гону в нього невроз серця.
Ви підводитесь і стріляєте.
Лось - мертвий, а ви поки що живий.
Тоді вже білуйте, соліть м'ясо, напинайте шатро, встановлюйте радіостанцію, визначайте орієнтири й викликайте радіограмою дружину з дітьми.
Приїздить родина, може, ще хтось і знайомий завітає - ну, тут уже бал і все таке інше.
Святкуєте, доки не з'їсте всієї солонини з лося.
Голову ви зразу ж одрубали, як трофей, щоб потім повісити її в кабінеті й увесь час задаватись, що ви вбили лося.
А як дружини не викликатимете, - грузіть солонину на санки й додому.
Коли повернетесь додому, в Києві буде вже дві лосячих голови: одна у вас, а друга в мого приятеля.
Я про неї вже згадував. Мій приятель хотів був подарувати мені ту голову з страшними рогами:
- Забери, - каже, - будь ласка! Трофей же який!
- А чого, - питаю, - ти сам не пишаєшся з такого трофею?
- Та куди ж я його приткну? У передпокої - в хату не ввійдеш, в кабінеті - теж нема де повернутися! Сама тобі голова! Забери, будь ласка, я доплачу!